Эй, братаны! Вот расскажу вам свою историю про то, как я купил шишки марихуаны и пошел искать клад ночью в лесу. Подготовьтесь, будет дикая история!
Сидим мы однажды с моими приятелями на диванчике, вмазанные как пчелы в мед. Очень хотелось что-то новенькое, необычное, чтобы травить мозги и быть в ресурсе. Вдруг врывается наш парень Степа, смотрит на нас таким веселым глазком и говорит:
"Братва, закладки на месте! Есть спецпредложение - шишки марихуаны. Вы хотите попробовать?"
А у нас сразу глаза загорелись и сердца забились как большие бочонки. Тут же взялись проверять карманы, никаких денег, у нас спидик на весах стоит. Я сказал парням: "Подождите, братаны, я знаю, как достать деньги!" И побежал сбывать свои любимые вещи - мои драгоценные экземпляры кроссовок. Потом немного покурочил наркотику, чтобы быть в ресурсе, и вышел на улицу ночью, чтобы сделать свою самую дурную сделку.
Вот так я нашелся в одном мрачном подворотне, где живут закономерности этого мира. Встретился с парнем, который выглядел свежим, как утренняя роса. Мы старались быть незаметными, как тени в темноте. Парень достал сумку, в которой лежали лучшие шишки марихуаны, которые только можно найти! Я сказал ему: "Закладка огонь, парень! Беру все!" Потом мы попрощались, и я, держа нашу надежду в руках, побежал к своим друзьям, чтобы начать психоделическое путешествие.
Затем мы все собрались в моей комнате, закурили и стали погружаться в мир безграничных возможностей. Наш мозг стал подверженный изменениям, словно музыка, которая играет в наших головах. Все вокруг начало расплываться и превращаться в яркие краски и формы. Мы забыли о мирской реальности и погрузились в психоделический океан возможностей.
"Ты чувствуешь этот запах, парень?" - спросил меня мой приятель Никита.
"Да, это наша свежая закладка, братан! Она травит нас так, что мы находимся в абсолютном экстазе!"
Мы провалились в этот психоделический мир на несколько часов. Казалось, что время остановилось, и мы путешествовали в сверхсознательном состоянии. Звуки, цвета и образы были интенсивными и магическими. Мы были под влиянием этого сверхъестественного спектакля и не могли оторваться от него.
Но через несколько часов магия начала исчезать, и мы возвращались к реальности. Мы были уставшие, но счастливые. Это был незабываемый опыт, который мы решили повторить снова и снова.
Так что, братва, если вы хотите окунуться в этот психоделический мир и быть полными сил, не стесняйтесь попробовать шишки марихуаны. Они откроют перед вами новые грани ощущений и позволят вам увидеть мир с другой стороны.
Конопля Amnesia
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...
